Космічний телескоп Джеймса Вебба зафіксував пилові кільця, які утворюють гігантський відбиток пальця. Це рідкісне явище є результатом взаємодії двох гігантських зірок, набагато більших за наше Сонце.
Космічний телескоп Джеймса Вебба (JWST) дозволяє нам зазирнути у відомі та невідомі куточки Всесвіту: від нашої Сонячної системи до найвіддаленіших галактик. Цього разу його погляд звернувся до системи WR140, розташованої на відстані більше п’яти тисяч світлових років. Результати спостережень були опубліковані в журналі “Nature Astronomy”.
Нове зображення з космічного телескопа Джеймса Вебба
Небесні тіла, з яких складається WR140, справжні гіганти. Один з них — яскраво-блакитний гіпергігант, маса якого в 30 разів перевищує масу нашого Сонця. Її супроводжує ще одна яскрава, масивна зірка, класифікована як зірка Вольфа-Райє. Ці типи небесних тіл нестабільні та викидають величезну кількість елементів. Маса системи WR140 наразі дорівнює 10 Сонцям, але вчені припускають, що вона втратила більше половини своєї початкової маси.
Саме ці молекули дали початок вражаючим кільцям, що оточують систему WR140. У NASA пояснюють, що вони складаються з пилу, який виникає щоразу, коли небесні тіла наближаються одне до одного на своїх орбітах на відстань, подібну до відстані між Землею та Сонцем. Елементи, викинуті зіркою Вольфа-Райє сонячним вітром, охолоджуються під час подорожі в космос, а потім піддаються тиску вітру сонячного синього гіпергіганта й перетворюються на частинки пилу.
Коло пилу навколо WR140NASA, ESA, CSA, STScI, JPL-Caltech
Як кільця дерев
WR140 — єдина подвійна зоряна система, яка, як відомо, утворює кільця. Це продиктовано дещо витягнутою орбітою зірки Вольфа-Райє – якби небесні тіла трималися на постійній відстані один від одного, вони б постійно виробляли пил без характерного малюнка, схожого на відбиток пальця або кільця дерев. Зірки сходяться приблизно раз на вісім років, тому, як ріст стовбура дерева, пилові петлі відзначають плин часу.
«Ми дивимося на понад століття виробництва пилу з цієї системи», — пояснює Раян Лау з Національного наукового фонду США (NSF), співавтор дослідження. – Це зображення також ілюструє, наскільки чутливим є цей телескоп. Раніше ми могли побачити лише два пилові кільця за допомогою наземних телескопів. Зараз ми бачимо їх щонайменше 17, – додає він.
Вчені відзначають, що оскільки частинки пилу, які виробляють зірки Вольфа-Райє, можуть виживати у ворожому міжзоряному середовищі, вони можуть стати будівельними блоками майбутніх зірок і планет.
Порівняйте наше Сонце (верхній лівий кут) із зірками, що складають WR140NASA / JPL-Caltech
Основне джерело фото: NASA, ESA, CSA, STScI, JPL-Caltech
