Сім’я з п’ятирічним сином пішла гуляти в ліс. Забрали металошукачі. Знайшли сокиру бронзової доби. Це не перша їх знахідка. — Ми вже відкопали і маузер, і патрони, і середньовічне вістря. Кожного разу нас супроводжують надзвичайні емоції, бо ніколи не знаєш, що може бути під землею, – каже Кароліна Сьодловська, мама Куби.
«Джерельна база для досліджень дробової зброї з Люблінщини збагатилася ще одним надзвичайно цінним предметом. Сенсаційну знахідку зробила родинна група шукачів – у лісі, в районі озера Митиче, розташованого поблизу Острува Любельського. .Це бронзова сокира, яку можна датувати приблизно серединою минулого тисячоліття до нашої ери», – йдеться у повідомленні Реставратора пам’яток Люблінського воєводства.
Вони проникають у ліси в пошуках «скарбів»
Артефакт було виявлено за допомогою металошукача в лісництві в Розкопачеві в гміні Острув-Любельський. Це зробила сім’я з п’ятирічним сином.
— Я завжди хотів мати металошукач. Кілька років тому я отримала один на день народження, а потім мій чоловік із сином почали «проникати» лісами в пошуках «скарбів», – розповідає Кароліна Сьодловська, дослідниця, мати Куби.
Кожен із них має свій металошукач. – Куба спочатку ходив з нами і тільки спостерігав, але вже три роки у нього теж є свій маленький детектор і з того часу він шукає з нами. Він дуже цьому радий, розповідає мама хлопчика.
Деякий час тому вони знову вирушили до лісу з металошукачами. – Чоловік із сином відстежили сигнал своїм маленьким детектором і витягли сокиру, – згадує Кароліна.
Сокира була неглибоко під землею. За словами люблінського реставратора, це надзвичайно рідкісна археологічна пам’ятка на Люблінщині. На даний момент відомо лише сім екземплярів цього типу.
Подібний екземпляр був знайдений у 2012 році в сусідньому місті Старий Радзіч.
«Обидві сокири, швидше за все, виготовлені зі сплаву міді та олова. Поверхні сокир вкриті зеленувато-сірою патиною. На поверхні копії з Розкопачева помітні локальні ямки. Артефакти мають дуже схожі розміри та пропорції. Їх спільна риса – широкі лопати, масивні древка з двома широкими, піднятими краями, затупленими кінцями.На краях обох виробів видно чіткі ливарні шви, що свідчить про їх виготовлення на глиняній чи восковій матриці», – описує люблінського воєводського консерватора пам’яток.
Сокири доби бронзи
Попередній аналіз обох артефактів дозволяє ідентифікувати їх з епохою бронзи. “Зброя цього типу пов’язана зі східнобалтійською культурою. Обидві сокири можна вважати імпортними виробами, ймовірно, з північно-східної Польщі чи Литви, і датувати їх III-IV періодом бронзового віку”, – пояснили в Люблінському воєводстві. Реставратор пам’яток.
– Ми були здивовані знахідкою. Наразі ми обшукали місця, де ми знали, що точаться бойові дії. Нам вдалося знайти маузер і 700 патронів, а виявляється, в таких місцях можна відкопати і середньовічне наконечник стріли, і навіть сокиру бронзової доби, – розповідає Кароліна.
Як наголошує він, усі знахідки зроблені законно, попередньо отримавши згоду від реставратора пам’яток на обстеження території металошукачем.
«Це виняткова рідкість»
За словами експертів у релізі, зазначений тип металевих сокир має численні аналогії зі знахідками з південної та східної зони Балтійського моря. – «На теренах південної та східної Польщі сокири типу Tautušiaų є ще винятковою рідкістю. У літературі на цю тему існує думка, що надто сильне розширення леза, характерне для цього типу металевих сокир, не вплинуло полегшують використання цих форм для роботи.Однак чіткий догляд та естетика виготовлення, однак, здається, є характерною рисою представницьких сокир, використовуваних як зброя чи призначених для культових цілей.Ці предмети, завдяки матеріалу, використаному для їх виготовлення та їхня функція, мабуть, мала дуже високу матеріальну цінність у ту епоху», – наголошує реставратор пам’яток Люблінського воєводства.
Сокиру, знайдену в Розкопачево, передадуть до Національного музею в Любліні, де знаходиться екземпляр із Радзіча Старого.
А пані Кароліна та її родина вже планують подальші пошукові експедиції. «Кожен раз нас супроводжують надзвичайні емоції, адже ніколи не знаєш, що може бути під землею», – підсумовує він.
Основне джерело фото: Адріан Сіодловський/Люблінський воєводський консерватор пам’яток