«Сміх, кров з очей, біль»: художник WaOne про полтавського Шекспіра і смак у міському просторі

Перший в Україні пам'ятник Вільяму Шекспіру, який встановили в Полтаві, викликав неоднозначну реакцію. Скульптура британського драматурга з обличчям, що нагадує героя Джека Ніколсона з «Сяйва», швидко стала мемом.

Художник Володимир Манжос (WaOne) зізнається: коли він побачив цього Шекспіра, спочатку був сміх. «Але такий, знаєте, трохи змішаний із болем. Спершу сміх, далі кров з очей, а потім – біль. І думки про те, що це якийсь злий умисел, якесь насилля через, не назву це мистецтвом, через такі візуальні жести. Врешті виникає питання: чому це взагалі відбувається?» – каже митець.

Відповідь, на його думку, у тому, що під час війни в суспільстві виник високий попит на меморіалізацію та різні візуальні жести. Це призвело до появи багатьох робіт, які не завжди є якісними. У Києві навіть довелося заборонити малювати мурали без узгодження, а згодом розробили процедуру затвердження проєктів із залученням експертів та представників КМДА.

Манжос наголошує: до війни митці, галеристи та поціновувачі мистецтва жили у своїй «культурній бульбашці». Потім багато хто виїхав або замовк, і проявляти себе стали будь-хто – часто з масштабністю та нахабністю. Саме тоді з'явилися роботи, які важко назвати мистецтвом.

Проблема, за словами художника, у відсутності системи координат для оцінки проєктів у публічному просторі. Одна з головних функцій візуального мистецтва – освітня: воно має показувати планку якості. Але в Україні освіта досі «літературоцентрична», успадкована від радянських часів. У Франції, наприклад, діти вивчають візуальне мистецтво, ходять на виставки, а їх оточують роботи Родена чи Цадкіна.

Серед прикладів несмаку в Києві Манжос згадує синю скульптуру жінки з парасолькою біля філармонії, встановлену на честь 75-річчя НАТО. На його думку, такі роботи з'являються, коли ідея належить чиновнику, а виконавець лише робить те, що йому сказали.

Водночас художник зазначає, що за час війни ситуація змінилася. Якщо 2014 року, коли він малював мурал про Майдан і АТО на Стрілецькій, його критикували, то тепер він відчуває 95% підтримки. Мистецтво стало доречним як «м'яка сила» та культурна дипломатія.

Манжос також розповів, що за 26 років творчості в нього ще не було персональної виставки в Україні – лише в Римі, Парижі, Мілані, Нью-Йорку. Після локдауну він почав більше працювати тут і був здивований активністю української арт-сцени, яка, за його словами, навіть під час повномасштабної війни свіжіша, ніж у Польщі.

Наостанок митець підкреслив: у публічному просторі живуть різні люди, і скандальні проєкти виникають через неповагу до іншого. Але він не хоче все змінювати – світ постійно змінюється, і це треба приймати.