«Спершу сміх, далі кров з очей, а потім біль»: художник WaOne про полтавського Шекспіра

Перший в Україні пам'ятник Шекспіру встановили в Полтаві, і скульптура британського драматурга з обличчям навіженого письменника з фільму «Сяйво» швидко стала мемом. Посол України у Великобританії Валерій Залужний привітав полтавчан із подією, процитувавши Шекспіра: «One touch of nature makes the whole world kin» — «Один дотик природи робить весь світ спорідненим».

Художник Володимир Манжос, знаний як WaOne, розповів, що його реакція на цю скульптуру була неоднозначною: «Якщо казати про себе, коли я побачив цього Шекспіра, спочатку був сміх. Але такий, знаєте, трохи змішаний із болем. Спершу сміх, далі кров з очей, а потім — біль». За його словами, суспільство ставиться до таких речей по-різному, і він не називає це мистецтвом.

Манжос — художник із 26-річним творчим шляхом, який пройшов від графіті до першого в історії України мурала у дуеті Interesni Kazki з Олексієм Бордусовим. Його роботи є в Іспанії, Пуерто-Ріко, Мексиці, Індії, Австралії, Данії, а також у вигляді вітрини Hermès у японському аеропорту Кансай.

За словами митця, причина появи подібних скульптур — у високому попиті на меморіалізацію під час війни. «У суспільстві виникла потреба в меморіалізації, виник високий попит на різні візуальні жести, зокрема на мурали», — пояснює він. У Києві це призвело до того, що мурали спершу заборонили, а потім розробили процедуру затвердження проєктів із залученням експертів і представників КМДА.

На думку Манжоса, до війни митці жили у своїй «культурній бульбашці», а коли багато хто виїхав або замовк, проявити себе зміг будь-хто. «Є певний рівень падіння, пробиття культурного дна, але якщо це дно пробивається безліч разів, то планка якості опускається все нижче і нижче», — каже художник. Проблему він вбачає в освіті: в Україні панує «літературоцентрична» система, успадкована від радянських часів, тоді як у Франції діти стабільно вивчають візуальне мистецтво й ходять у музеї.

Одна з функцій мистецтва в публічному просторі, на його переконання, — освітня: воно має задавати планку якості. Серед невдалих прикладів у Києві Манжос згадує синю скульптуру україночки з парасолькою біля філармонії. Натомість вдалим називає пам'ятник Шевченку навпроти університету: «Поза, анатомія, динаміка. Те, як він організовує простір навколо себе, замикає в собі акцент у парку».

Попри критику, художник бачить і зміни. Якщо 2014 року, коли він малював мурал про Майдан і АТО на Стрілецькій, у соцмережах його критикували, то тепер, за його словами, підтримка сягає 95%. Українське мистецтво, каже Манжос, попри війну залишається активнішим і свіжішим, ніж, наприклад, у Польщі.

«У принципі, все професійне, якісне мистецтво в Україні так і виникає — у максимально несприятливих умовах», — підсумовує художник. Для нього краса — синонім гармонії, але мистецтво не обов'язково має бути красивим: воно має фіксувати історичні події в їхньому моменті, поки їхнє сприйняття найправдивіше.