Найдавніші екземпляри шерстистого мамонта могли виглядати інакше, ніж ми собі уявляємо

Схильність до густого хутра і відкладення великої кількості жиру виявлялася у всіх шерстистих мамонтів (Mammuthus primigenius). Однак, за словами дослідників, у міру поширення та адаптації до клімату ці риси ставали все більш виразними. Нове дослідження на цю тему опубліковано в науковому журналі Current Biology.

У далекому минулому в світі мешкало кілька різних видів цих ссавців. Однак, на думку вчених, кожен з них походить від одного предка – африканського мамонта (Mammuthus africanavus). Наприклад, Євразію населяв степовий мамонт (М. trogontherii). Дослідники стверджують, що саме з нього пізніше розвинувся шерстистий мамонт. Перша особина цього виду могла з’явитися близько 700 000 років тому в Азії.

Шерстисті мамонти добре впоралися з холодами, поширившись не тільки в Азії, але і по всьому світу. Сліди їх присутності виявлені навіть у Північній Америці.

Щоб дізнатися більше про мутації, які дали початок виду шерстистих мамонтів, група вчених порівняла геноми 28 сучасних африканських та індійських слонів з геномами 23 шерстистих мамонтів, останки яких були знайдені в Сибіру. Більшість з них були досить молодими особинами – вони жили в останні 100 тисяч років. Однак серед них були останки мамонта, знайденого в Чукотському автономному окрузі в Сибіру. Їм було близько 700 000 років.

«Наявність цього геному дозволило нам ідентифікувати ряд генів, які еволюціонували протягом життя шерстистого мамонта як виду», — сказав Лав Дален, професор еволюційної геноміки в Центрі палеогенетики в Стокгольмі, який брав участь у дослідженні. «Це дозволяє нам вивчати еволюцію в реальному часі, і ми можемо сказати, що ці конкретні мутації є унікальними для шерстистого мамонта і не існували у його предків».

Дослідники додали, що це перший аналіз такої кількості зразків геномів мамонтів. Завдяки цьому вдалося краще зрозуміти мутації, які, ймовірно, з’явилися в результаті адаптації до середовища. Але були й такі, що мали місце лише в обраній групі осіб.

«Ми виявили, що деякі гени, які раніше вважалися специфічними для шерстистих мамонтів, насправді розподілені по-іншому, тобто вони, ймовірно, не такі важливі», — прокоментував Девід Діез-дель-Моліно зі Стокгольмського центру палеогенетики та перший автор дослідження.

На основі аналізу найдавнішого екземпляра мамонта було встановлено, що він має ознаки, які чітко відрізняють його від степового мамонта.

Однак під час дослідження з’ясувалися й інші дивовижні факти. Виявилося, що найдавніші шерстисті мамонти, можливо, мали менше хутра і в деяких випадках демонстрували інші характеристики, ніж пізніші. Це означає, що остання особина цього виду, яка ходила по світу, могла виглядати зовсім не так, як її предки.

– Найдавніші мамонти не були повністю розвинені. Можливо, у них були більші вуха, і їхня шерсть могла бути іншою – менш пухнастою порівняно з пізнішими особинами, сказав Дален. Він підкреслив, що більш пухнасте хутро з’явилося в процесі адаптації до клімату Сибіру. Крім того, менші вуха слугували для зменшення втрати тепла.

Більше того, вчені також знайшли специфічні гени, які мають тварини, що населяють сучасну Арктику, хоча між ними немає науково доведеного зв’язку.

«Ми виявили кілька високорозвинених генів, пов’язаних з метаболізмом і накопиченням жиру, які також зустрічаються в інших видів, таких як північний олень і білий ведмідь. Це означає, що у ссавців існує ймовірна конвергентна еволюція генів адаптації до холоду, сказав Діез-дель-Моліно.

Точно невідомо, що спричинило таку еволюцію шерстистих мамонтів протягом багатьох років. Так само незрозуміло, чому вони вимерли, хоча пухнасте хутро та інші пристосування льодовикового періоду, можливо, були для них значною неприємністю, оскільки клімат потеплішав.